Передмова

Теорія міжкультурної комунікації:

сутність, презентативна одиниця, специфіка термінології

У сучасній багатопредметній і багатооб’єктній науці про мову, яка все активніше взаємодіє з різноманітними сферами наукового (гуманітарного та негуманітарного) знання, виформовуючи численні межові напрями досліджень, теорія міжкультурної комунікації (далі МК) займає особливе місце, перебуваючи в тісних зв’язках із такими сферами знань, як соціологія і соціолінгвістика, культурологія і лінгвокультурологія, лінгвокраїнознавство, етнологія, етнолінгвістика, етносемантика, психологія, психолінгвістика, етнопсихолінгвістика, комунікативна лінгвістика, лінгвопрагматика, міжмовна прагматика, дискурсивний аналіз, методика викладання іноземних мов та ін. Все частіше з’являються серйозні аналітичні праці, в яких узагальнюються досягнення теорії та практики МК¹, видаються підручники і хрестоматії з проблем МК². У США уже багато років успішно функціонує Товариство міжкультурного навчання, освіти і досліджень (Society for Intercultural Education, Training and Research — SIETAR), а також Міжнародна комунікативна асоціація (International Communication Association — ICA). З середини 70-х років XX ст. друкуються щорічні видання з міжнародної та міжкультурної комунікації (International and Intercultural Communication Annuals), щоквартальний журнал міжкультурних зв’язків (International Journal of Intercultural Relations). У вузах США популярні такі спеціалізації, як «міжкультурна комунікація», «міжкультурна освіта»; у місті Портленд (штат Орегон) щоквартально відбуваються семінари з підготовки фахівців у сфері МК і міжкультурного навчання³. В Росії в систему вищої філологічної освіти введена нова спеціальність «Лінгвістика і міжкультурна комунікація», видається окрема серія «Вісника МДУ» під назвою «Лінгвістика і міжкультурна комунікація». Усе це дозволяє говорити про те, що значення МК давно перестало бути приналежністю лише сфери викладання іноземних мов і розповсюдилось на проблемне поле гуманітарного, міждисциплінарного знання. Все більше учених говорять про те, що виформовується нова парадигма МК, яка стає новою онтологією аналізу мовної свідомості⁴, онтологією сучасної мовної освіти. Разом із тим усе частіше лунають голоси тих дослідників, які вважають, що попри значне збільшення кількості публікацій, присвячених різноманітним проблемам МК, якісного переосмислення проблематики цього напряму досліджень не спостерігається. Сутність МК або «вислизає», або сприймається як сама собою зрозуміла. Інакше кажучи, важливим є наступне: претендуючи на статус окремого напряму гуманітарних досліджень (чи бодай розділу комунікативної лінгвістики), теорія МК повинна мати власну презентативну одиницю, дискусії щодо якої в лінгвістичній літературі продовжуються.

Зважаючи на сказане, актуальною виглядає постановка питання щодо проблемного поля теорії МК, його конфігурації (ядра, периферії), меж, контактів із проблемними полями близьких напрямів досліджень, основну (презентативну) одиницю. Значною мірою ці питання пов’язані з опрацюванням термінологічного апарату МК як окремого напряму наукових досліджень.

Аналіз спеціальної літератури, присвяченої проблемам теорії та практики МК, а також спостереження над термінологією цієї та суміжних дисциплін, висвітлили дещо несподіваний факт: до цього часу презентативна одиниця теорії МК не визначена, і найголовніше — цей динамічний і актуальний напрям досліджень фактично не має власної термінології, а та невелика кількість термінів і термінологічних виразів, що сформувались у його межах, тяжіють до суміжних сфер гуманітарного знання, які були названі вище. Зокрема, серед найважливіших термінів і термінологічних виразів, які в спеціальних дослідженнях найчастіше ідентифікуються із теорією і практикою МК, називають такі: національно (культурно) прецедентні феномени, національно (культурно) прецедентні факти, національно (культурно) прецедентні імена, національно (культурно) прецедентні тексти, «культурні предмети», національно (культурно) прецедентні висловлення, національно культурні символи, прецедентна ситуація, національно культурні стратегії спілкування, національні (культурні) бар’єри спілкування, міжкультурні бар’єри спілкування, міжкультурна варіативність комунікації, взаємодія у міжкультурній комунікації, лінгвокультурний детермінізм у спілкуванні, міжкультурна комунікативна компетенція, методи дослідження міжкультурної комунікації, якість міжкультурної комунікації, успішність міжкультурної комунікації, лінгвокультурна «пастка», невдачі (девіації) у міжкультурній комунікації, психологічний шоку міжкультурній комунікації, міжкультурна прагматика, етнічний (національний) стиль спілкування, комунікативні (тематичні, мовні та інші типи) табу, типи міжкультурної комунікації, тренінг міжкультурної комунікації, міжкультурні універсалії спілкування, крос-культурні дослідження, позитивна (негативна) ввічливість, міжкультурний діалог та деякі інші.

Відповідаючи на запитання про наявність чи відсутність предмета дослідження теорії МК, звернемося до її найважливішої проблематики.

Основна тематика спеціальних досліджень теорії та практики МК сконцентрована навколо проблем успішності / неуспішності спілкування представників різних етнічних (національних) лінгвокультурних спільнот, встановлення причин невдач, виявлення відмінностей комунікативної поведінки носіїв різних мов і культур, а також різниці в організації мовного і немовного кодів, яка впливає на якість міжкультурної комунікації.

На перший погляд згадані проблеми могли б розглядатись у межах проблемного поля лінгвокультурології, етно- та соціолінгвістики. Однак справа значно складніша, оскільки достатньо усталене коло проблем згаданих напрямів досліджень не завжди охоплює низку причин, наприклад, комунікативних невдач у МК.

З іншого боку, низка проблем МК не може бути вирішена лише з опертям на теоретичні засади, наприклад, комунікативної лінгвістики як загальної прагматики спілкування, оскільки її поняттєвий апарат не дозволяє «ухопити» всі без винятку соціо-психо-когнітивно-культурні чинники спілкування представників різних національних лінгвокультурних спільнот. Крім того, особливості МК, причини її неуспішності, комунікативно-культурного шоку тощо можуть бути пізнані й описані з обов’язковим урахуванням не лише прагматики інтеракцій її учасників, а й порівняння з соціальними, психологічними та іншими аспектами цього спілкування, звичними для конкретної національної лінгвокультурної спільноти. Інакше кажучи, проблеми МК не можуть бути вирішені з опертям лише на знання своєї рідної мови і культури.

Вважаємо, що попри фактичну відсутність власної термінології, теорія МК все ж має свій предмет дослідження, як і власне проблемне поле. Предмет дослідження МК виформовується, на нашу думку, неповторністю самого феномену МК, яка не може бути редукована ні до проблематики комунікативної лінгвістики, ні до жодного іншого напряму досліджень, оскільки стосується особливого типу комунікації — спілкування людей, які належать до різних культур, спираються на різні (часто діаметрально протилежні) мовні картини світу, оперують різними комунікативними навичками, лінгвокультурними стереотипами, перебувають під впливом різноманітних упереджень тощо.

У ситуації фактичної відсутності «власної» термінології у певного напряму досліджень немає нічого особливо незвичного, оскільки подібний стан є «долею» практично всіх межових («стикових») наук: соціолінгвістики, етнолінгвістики, психолінгвістики та інших. Це можна сформулювати так: при наявності спільного для кількох (багатьох) наук «межового» об’єкта дослідження і послуговування термінологією цих суміжних наук поступово виформовується власний предмет дослідження, формуються специфічні методи дослідження, окреслюється проблемне поле зі своїм термінологічним апаратом.

Свідченням справедливості цього твердження може служити той факт, що буквально в останні роки у межах теорії МК починають з’являтися терміни власне цього напряму досліджень. Тут можна назвати хоча б терміни асиметрія (симетрія) в міжкультурній комунікації, міжкультурна варіативність комунікації, крос-культурні дослідження дискурсу, міжкультурна комунікативна компетенція, теорія міжкультурної комунікації, форми міжкультурної комунікації, функції міжкультурної комунікації, методи дослідження міжкультурної комунікації, національний стиль спілкування, вербальний (невербальний) національний стиль комунікації, культурно специфічний комунікативний смисл, особистість міжкультурна трансцендентальна та деякі інші.

Не менш (якщо не більш) важливим свідченням МК як креативної сили сучасного гуманітарного знання, а значить і окремішнього напряму досліджень, є те, що низка нових термінів, які, на перший погляд, належать або лише лінгвокультурології, або комунікативній лінгвістиці, також сформувались у межах МК. Серед таких термінів вирізняються наступні: культури висококонтекстні, культури низькоконтекстні, ввічливість у спілкуванні позитивна, ввічливість у спілкуванні негативна, прецедентні феномени культури (прецедентні імена культури, прецедентні тексти культури) та інші.

Аналіз спеціальної літератури засвідчує, що питання про основну (презентативну) одиницю теорії МК є одним із найменш опрацьованих. Як зазначає П.М.Донець, одні вчені, поділяючи біхевіористичні підходи до культури, пропонують на цю роль культурему, інші — культурний стандарт, культурний символ, спеціалію, лакуну та інші.

Враховуючи інтерактивну міжособистісну природу МК з обов’язковим створенням і обміном у її плині спільних комунікативних смислів, вважаємо, що презентативна одиниця МК також повинна бути пов’язана з комунікативними смислами, в яких віддзеркалена культура того етносу, мовою якого комунікація відбувається. І тут важливим виявляється те, що однією з найбільш опрацьованих концепцій культури є саме смислова, згідно з якою культура — це система не статична, а така, що постійно перебуває у «використанні», генерує різноманітні смисли, у певних умовах витісняє одні, реактуалізує, переоцінює інші, запозичає нові, транслює власні в чужі культури тощо. З окреслених позицій презентативною одиницею теорії МК як наукового напряму варто вважати культурно-специфічний смисл. Така одиниця віддзеркалює динамічну міжособистісну природу інтеракції носіїв різних культур; вона певною мірою співвідносна з одиницями і категоріями ідіоетнічних мов, а тому підлягає лінгвістичному вивченню. За різними критеріями культурно-специфічні смисли можуть бути дискретними / недискретними, поверхневими / глибинними, відносними / абсолютними, серійними / унікальними, прагматичними / когнітивними, культурно релевантними / культурно нерелевантними та ін⁵.

Таким чином, міжкультурна комунікація — процес спілкування (вербального і невербального) людей (груп людей), які належать до різних національних лінгвокультурних спільнот, як правило, послуговуються різними ідіоетнічними мовами, відчувають лінгвокультурну «чужинність» партнера по спілкуванню, мають різну комунікативну компетенцію, яка може стати причиною комунікативних невдач або культурного шоку в спілкуванні. Міжкультурна комунікація характеризується тим, що її учасники у випадках прямого контакту використовують засоби мовного коду з культурно-специфічними смислами, а також стратегії і тактики спілкування, які відрізняються від тих, котрими вони користуються у випадках інтеракції всередині однієї культури.

Отже, специфіка міжкультурної комунікації як напряму лінгвістичних досліджень полягає в його міждисциплінарній природі, тісних зв’язках з проблематикою перш за все комунікативної лінгвістики, лінгвокультурології, соціо- та етнолінгвістики. Предмет дослідження теорії міжкультурної комунікації формується на ґрунті комунікативних, у своїй основі лінгвопрагматичних, основ інтеракції носіїв різних ідіоетнічних культур з обов’язковим виходом на порівняння і виявлення відмінностей їх психо-соціо-когнітивних засад, які виявляються у вживанні культурно-специфічних смислів.

* * *

Дослідження проблем МК неможливе без виявлення, окреслення меж і опису термінології цієї наукової сфери. Пропонований Словник — перша в українському мовознавстві спроба узагальнення термінології, яка активно вживається у сфері теорії та практики МК. У Словнику подаються терміни й терміносполучення, які в останні роки сформувались у межах МК, та найважливіші терміни суміжних наук (перш за все комунікативної (прагматичної) лінгвістики, психо-, етнолінгвістики й лінгвокультурології), без урахування яких неможливе розуміння специфіки МК як галузі наукових досліджень. Джерелом Словника стали спеціальні наукові, науково-методичні праці з проблем МК, а також низка словників лінгвістичних термінів, термінів етнолінгвістики, соціолінгвістики, культурології і прагмалінгвістики (їх список подається в кінці Словника).

(десь загубилися ;) )
5 Див.: Гальскова Н.Д., Гез Н.И. Теория обучения иностранным язикам: Лингводидактика и методика. — М., 2004. — С. 24.
6 Див.: Донец П.Н. К вопросу об исследовательской единице межкультурной коммуникации // Вопросы языкознания. — 2004. — № 6. — С. 94.

Footnotes

1. Див., наприклад: Астафурова Т.Н. Стратегии коммуникативного поведения в профессионально-значимых ситуациях межкультурного общения (лингвистический и дидактический аспекты): Автореф. дис. … д-ра филол. наук. — М., 1997; Грейдина Н.Л. Основы системной концепции коммуникативно-культурного взаимодействия (теоретико-экспериментальное исследование). — М., 1999; Гудков Д.Б. Теория и практика межкультурной коммуникации. — М., 2003; Донец П.Т. Основы общей теории межкультурной коммуникации: научный статус, понятийный аппарат, языковой и неязыковой аспекты, вопросы этики и дидактики. — Харьков, 2001; Клюканов И.Э. Динамика межкультурного общения: К построению нового концептуального аппарата: Автореф. дис. … д-ра филол. наук, — Тверь, 1999; Леонтович О.А. Русские и американцы: парадоксы межкультурного общения. — Волгоград, 2002; Леонтович О.А. Парадоксы межкультурного общения. — М., 2005; Тер-Минасова С.Г. Язык и межкультурная коммуникация. — М., 2000; Шамне Н.Л. Актуальные проблемы межкультурной коммуникации. — М., 1999; Bennet М. Basic concepts of intercultural communication: selected readings. — Yarmouth, 1998; Jandl F. Intercultural communication: An introduction. — Thousand Oaks, 1995; Kim Y. Cross-cultural adaptation: An integrative theory // R. Wiseman (Ed.) Intercultural communication theory. — Thousand Oaks, 1995; Klopf D.W. Intercultural encounters: the fundamentals of intercultural communication. 4 th. — Englewood, 1998; Samovar L., Porter R. Intercultural communication. 7 th. — Belmont. 1994; Scollon R., Scollon S. W. Intercultural communication: A discourse approach. 2 th. — Blackwell Publichers. 2001.

2. Див., наприклад: Грушевицкая Т.Г.. Попков В.Д., Садохин А.П. Основи межкультурной коммуникации: Учебник для вузов. — М., 2002; Садохин А.П. Межкультурная коммуникация: Учебное пособие. — М., 2004; Фурманова В.П. Межкультурная коммуникация и лингвокультуроведение в теории и практике обучения иностранным языкам. — Саранск, 1993; Asante A., Gudykunst W. (Eds.) Handbook of international and intercultural communication. -Newbury Park. 1989; Gudykunst W., Mody B. (Eds.) Handbook of international and intercultural communication. — Newbury Park, 2001 та ін.

3. Див.: Привалова И.В. Разнообразие подходов в развитии теоретических основ межкультурного общения // Вестник МГУ. Сер. 19. Лингвистика и межкультурная коммуникация. — 2004. — № 3. — С. 89.

4. Див.: Тарасов Е.Ф. Межкультурное общение — новая онтология языкового сознания // Этнокультурная специфика языкового сознания. — М., 1996.

5. Див.: Донец П.Н. Зазнач. пр. — С. 98.