М

Макрокультура (гр. macros — довгий, великий + культура) — поняття позначає сукупність усіх типів культур (матеріальних і духовних), які обслуговують суспільство в цілому.
Див.: Культура.
Пор.: Мікрокультура.

Макропресупозиція (гр. macros — довгий, великий + лат. prae — попереду + лат. suppositio — підстава) — фрагмент спільної когнітивної бази комунікантів, релевантний і актуальний для здійснення акту спілкування. В аспекті міжкультурної комунікації — це добре знайомство комуніканта-іноземця з когнітивною базою тієї національної лінгвокультурної спільноти, мовою котрої здійснюється спілкування.
Див.: Пресупозиція.
Пор.: Мікропресупозиція; Соціумна пресупозиція.

Максими спілкування (лат. maxima — основне правило, принцип) — складові принципів спілкування; імпліцитні правила ведення кооперативного спілкування, які виділяються в межах принципів спілкування: ввічливості, великодушності, згоди, кількості, кооперації, модальності (способу вираження), релевантності, симпатії, скромності, співробітництва, схвалення, тактовності, якості.
Див.: Спілкування; Комунікація; Принципи спілкування.
Пор.: Закон спілкування.

Маргіналізація етнічна (лінгвокультурна) (лат. marginalis — той, що перебуває на межі, на краю) — процес відриву особи від рідного етносу, рідної культури; розрив взаємозв’язків зі своїм народом, його традиціями, культурою, мовою тощо. Результатом цього процесу є формування маргінальної культурної особи.
Див.: Етнос; Культура; Мова; Особистість культурна маргінальна.
Пор.: Ідентифікація етнічна (етнокультурна).

Маргінальність етнічна (лінгвокультурна) — результат відриву особи від рідного етносу, культури; формування маргінальної особистості.
Див.: Етнос; Культура; Мова; Особистість культурна маргінальна.
Пор.: Ідентичність особистості етнічна (лінгвокультурна); Приналежність етнічна (етнокультурна).

Менталітет етнічний (лат. mentalis — розумовий) — категорія, що віддзеркалює внутрішню організацію і диференціацію ментальності, особливості розуму, душі, мислення; інваріант культури або групи культур, котрий, як правило, не усвідомлюється в межах цієї культури. М.е. — спосіб сприйняття і осмислення дійсності, який визначається сукупністю когнітивних стереотипів етносу. М.е. визначає пропорцію між емоційним і раціональним рівнями свідомості, критерії опозитивності «ми» — «вони», «свої»‘ — «чужі» тощо. М.е. виявляється найповніше в етнічній (національній) мові. Див.: Мова; Культура; Ментальність; Стереотип національно-культурний.

Менталітетознавство — розділ етнології та культурології, у межах якого вивчається специфіка національного (етнічного) менталітету.
Див.: Етнолінгвістика; Менталітет (етнічний) національний.

Ментальність національна — світосприйняття особи й усього етносу в категоріях рідної мови, котрі поєднують у собі інтелектуальні, духовні, вольові та інші якості національного характеру в типових його виявах. Одиницею М.н. визнається концепт культури.
Див.: Етнос; Нація; Менталітет національний; Концепт культури.

Ментефакти — елементи «змісту» свідомості учасників спілкування. У випадках міжкультурної комунакації ці елементи можуть суттєво відрізнятися або навіть не співпадати. Виділяють такі типи М.: знання, концепти і уявлення (прецедентні феномени, артефакти, «духи», стереотипи).
Див.: Спілкування; Комунікація; Феномен культури прецедентний.

Мета спілкування (комунікативна) — стратегічний результат, на котрий скероване спілкування, наприклад, змусити когось щось зробити.
Див.: Стратегія спілкування; Намір комунікативний; Інтенція комунікативна.
Пор.: Ефект перлокутивний.

Методи дослідження міжкультурної комунікації — узагальнені сукупності теоретичних установок, прийомів і методик вивчення специфіки міжкультурної комунікації. Формуються під впливом функціонально-комунікативних досліджень, культурології, етнології та інших наук. З-поміж М.д.м.к. виділяються описовий, концептуальний, зіставний, типологічний, крос-культурний, метод «культурних лакун», етнокультурний, психолінгвістичний та інші. Див.: Міжкультурна комунікація.

Мислення етносу комунікативне — мисленнєві стереотипи, які забезпечують комунікативну діяльність етносу. Стійка сукупність мисленнєвих процесів, які забезпечують національну комунікативну поведінку. М.е.к. — це тип мислення, який виділяється поряд з образним, предметним, професійним та ін.
Див.: Спілкування; Комунікація; Етнос; Стереотип етнічний,

Мікрокультура (гр. mikros — малий + культура) — сукупність складових матеріальної і духовної культур, які обслуговують окремі групи людей, об’єднаних спільними інтересами, професією, родом діяльності тощо, наприклад, мікрокультура байкерів. Див.: Культура. Пор.: Культура домінантна.

Мікропресупозиція — спільний фонд знань комунікантів про поточну ситуацію, у межах якої здійснюється конкретний акт комунікації; спонтанно сформована «тут і тепер» спілкування зона пересічення індивідуальних когнітивних просторів комунікантів.
Див.: Ситуація спілкування; Акт комунікативний; Простір когнітивний індивідуальний.
Пор.: Пресупозиція.

Мінімум лексичний (лат. minimum — найменше) — лексичні одиниці, котрі повинні бути засвоєні тим, хто вивчає іноземні мови з метою забезпечення комунікативних потреб. Найважливіші критерії виділення М.л.: уживаність, частотність, актуальність поняття, яке стоїть за словом, достатність для задоволення комунікативних потреб, ситуативно-тематична віднесеність, сполучуваність, цінність, багатозначність та ін. Див.: Словник активний; Словник пасивний.

Мова (в аспекті комунікації) — 1. Див.: Код. 2. Найважливіший засіб людського спілкування; система конвенціоналізованих мовних знаків, які служать засобом комунікації членів певної національної лінгвокультурної спільноти. М. реалізується в двох субстанціональних виявах: усному й писемному, до котрих звертаються залежно від умов спілкування.

Мова апостеріорна (лат. a posteriori — із наступного) — міжнародна планова мова, сконструйована за зразком етнічних мов, наприклад есперанто. Мета створення М.а. — полегшення міжкультурної комунікації. Див.: Мова. Пор.: Мова апріорна.

Мова апріорна (лат. a priori — із попереднього) — міжнародна планова мова для полегшення міжкультурної комунікації, лексика і граматичні елементи котрої не запозичуються із національних мов. М.а. будується заздалегідь (a priori) за визначеними правилами. Див.: Мова. Пор.: Мова апостеріорна.

Мова впроваджувана — 1. Мова, якою ведеться спілкування і яка є нерідною (чужою) для одного або обох (більшості) учасників міжкультурної комунікації. 2. Мова, на яку завдяки процесові перемикання (переключення) кодів перейшов учасник спілкування, розпочавши комунікацію іншою (матричною) мовою.
Див.: Мова; Міжкультурна комунікація; Спілкування; Перемикання (переключення) кодів.
Пор.: Мова матрична.

Мова всезагальна — одне із найстаріших інтерлінгвістичних понять, яке означає теорію і практику створення універсальної мови, котру могли б використовувати представники різних національних лінгвокультурних спільнот у міжособистісному спілкуванні та міжкультурній комунікації.
Див.: Інтерлінгвістика.
Пор.: Мова національна.

Мова державна — мова, яка користується у конкретній державі законодавчим статусом обов’язкової для вживання в офіційних сферах життя. М.д. використовується у функціонуванні державних і суспільних органів і організацій, закладів культури й освіти; цією мовою ведеться офіційна переписка тощо. Статус М.д., як правило, надається мові «титульної» нації, котра таким чином намагається захистити рідну мову у власній державі.
Див.: Мова; Мова рідна.
Пор.: Мова офіційна; Мова світова.

Мова етнічна — див. Мова національна.

Мова загальнодержавна — див. Мова державна.

Мова загальнонародна — мова, яка використовується у повсякденному спілкуванні широкими верствами населення, національною лінгвокультурною спільнотою.
Див.: Мова; Код; Спільнота національна лінгвокультурна.
Пор.: Мова іноземна.

Мова ідіоетнічна — див. Мова національна.

Мова іноземна — 1. Мова іншої національної лінгвокультурної спільноти. 2. Навчальний предмет, об’єктом якого є навчання засобами чужої мови сприйманню і передаванню інформації, формуванню навичок і умінь нею спілкуватися в різних комунікативних ситуаціях.
Див.: Мова; Мова чужа; Ситуація комунікативна.
Пор.: Мова рідна.

Мова контактна — певна мовна форма, яка стихійно виникла як результат необхідності спілкування в поліетнічному середовищі носіїв різних мов і культур. Див.: Мова креольська. Пор.: Мова рідна.

Мова креольська (фр. creole < ісп. criollo — потомки, наступники) — мова, яка сформувалась на основі піджинів і стала рідною (першою) для певного кола її носіїв. М.к. розповсюджені в Африці, Азії, Америці та Океанії. Граматика такої мови максимально спрощена, характеризується відсутністю словозмінної парадигматики. Фонологічна система формується на основі спрощення фонологічної системи мови-джерела. Мовами-джерелами для М.к. є англійська, французька, іспанська і португальська. Див.: Мова; Мова чужа; Мова іноземна; Піджин. Пор.: Мова рідна.

Мова культури — сукупність усіх знакових способів вербальної і невербальної комунікації, які об’єктивують специфіку культури етносу і віддзеркалюють її взаємодію з культурами інших етносів.
Див.: Комунікація; Спілкування; Комунікація вербальна; Комунікація невербальна; Культура; Мова.

Мова літературна — унормована, стандартна, правильна (з погляду усталених кодифікованих норм) форма національної мови, що обслуговує культурно-освітні потреби національної лінгвокультурної спільноти, виконує консолідуючу функцію шляхом використання у сферах державного управління, засобів масової інформації, науки, культури та літератури. М.л. протиставляється діалектам, жаргонам, просторіччю; має усну та писемну форми; у її межах існують функціональні стилі. Див.: Мова. Пор.: Діалект; Жаргон; Просторіччя.

Мова мажоритарна (фр. majoritaire < majorite — більшість < лат. major — більший) — загальнодержавна мова, як правило, мова титульного чи найчисельнішого етносу. М.м. протиставлена мові міноритарній. Функціональний статус М.м. перебуває в межах адміністративної території (або території республіканської в складі федеративної держави). Див.: Мова; Мова загальнодержавна. Пор.: Мова міноритарна.

Мова-макропосередник — див. Мова міжнаціонального спілкування.

Мова материнська — мова, яку засвоює дитина з моменту народження, спілкуючись у сім’ї. Часто М.м. є мовою рідною, але трапляються випадки, коли М.м. і мова, яку людина визнає рідною, не співпадають. Див.: Мова; Мова рідна. Пор.: Мова нерідна; Мова чужа; Мова іноземна.

Мова матрична (лат. matrix — матка, джерело, початок) — 1. В аспекті міжкультурної комунікації — одна з мов бі- чи полілінгва, якою він володіє найповніше; основа вербального втілення його когнітивних і психічних процесів; найчастіше М.м. — це мова рідна. М.м. впливає на перемикання кодів у процесах міжкультурної комунікації. 2. Мова, звична для конкретного учасника спілкування, якою він почав комунікацію.
Див.: Мова; Мова рідна; Комунікація; Спілкування; Міжкультурна комунікація. Переключення кодів.
Пор.: Мова впроваджувана.

Мова міжнародного спілкування — див. Мова світова. Див.: Мова; Спілкування; Комунікація. Пор.: Мова етнічна; Мова рідна.

Мова міжнаціонального спілкування — мова, яка використовується в багатонаціональних державах (республіках) як мова-посередник. Зазвичай у ролі М.м.с. виступає мова найбільш чисельної нації держави. М.м.с. можуть бути мови титульного етносу в республіці, яка входить до складу багатонаціональної держави. Так, у Таджицькій СРСР М.м.с. була таджицька; в Грузії — грузинська. Див.: Мова; Мова-посередник. Пор.: Мова рідна.

Мова міноритарна (лат. minores — менший) — мова малочисельного етносу в багатонаціональній державі.
Див.: Мова.
Пор.: Мова мажоритарна.

Мова місцева — мова, яка функціонує в повсякденному і сімейному спілкуванні. Як правило, це мови нечисленних народів, які є двомовними і широко використовують в офіційному, науковому та інших типах спілкування мови більш численних народів або мови міжнаціонального спілкування.
Див.: Мова.
Пор.: Мова загальнодержавна.

Мова національна — 1. Мова нації як соціально-історичної спільноти людей. М.н. існує у двох формах — усній та писемній і формується на ґрунті мови народності одночасно із становленням нації із цієї народності. 2. Спільна мова нації, котра разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. М.н. має літературну форму існування, постійну тенденцію до єдності.
Див.: Мова; Етнос; Нація; Народність.
Пор.: Мова чужа.

Мова нерідна — одне з найважливіших понять етнолінгвістики, соціолінгвістики, лінгвокультурології, теорії міжкультурної комунікації; родове поняття стосовно мови міжнаціонального спілкування (якщо вона не є рідною), іноземної та чужої мов. Див.: Мова; Мова іноземна; Мова чужа. Пор.: Мова рідна.

Мова офіційна — політико-юридичний синонім державної мови. У деяких країнах термін М.о. вживається поряд з державною мовою і обидва поняття закріплені в конституціях цих країн. Див.: Мова; Мова державна. Пор.: Мова етнічна.

Мова-піджин — див. Піджин.

Мова побутова — місцева мова, яка вживається її носіями для задоволення побутових потреб спілкування. Це може бути діалект, говір, говірка, розмовно-побутовий стиль літературної мови. М.п. не вживається в офіційному, науковому, публіцистичному та інших типах комунікацій. Див.: Мова місцева.
Пор.: Мова літературна, Мова офіційна; Мова державна; Мова поліфункціональна.

Мова поліфункціональна — мова, що використовується у значній кількості сфер життя певного суспільства. До М.п. зараховують світові мови, а також мови державні й офіційні.
Див.: Мова; Мова державна, Мова офіційна; Мова світова.
Пор.: Мова місцева.

Мова-посередник — мова, яка використовується у міжетнічному або міжнаціональному спілкуванні. М.-п. може бути також штучною (на зразок есперанто). У викладанні певної мови як іноземної М.-п. може бути якась третя мова, якою володіють викладач і студенти. Див.: Мова; Спілкування; Комунікація.

Мова рідна — одне з найважливіших понять міжкультурної комунікації, соціолінгвістики, етнолінгвістики, лінгвокультурології, яке учені пояснюють так: 1) мова нації, мова предків, що пов’язує людину з її етносом, попередніми поколіннями, їхнім духовним світом; 2) перша мова, яку засвоїла людина з дитинства в процесах соціалізації та акультурації («материнська мова»); 3) мова, якою людина володіє з максимальною глибиною і повнотою, на якій їй легше, простіше, швидше мислиться («функціонально перша мова»). У випадку співпадіння цих ознак — мова, якою користується людина, є без сумніву М.р. У всіх інших випадках питання М.р. є складним і вирішується індивідуально. Найчастіше М.р. вважається материнська мова, котру дитина засвоїла в процесі біологічного відчуження від матері й переходу до соціального спілкування з нею та іншими людьми, які її оточують. М.р. — одна з найважливіших ознак етнічної (національної) приналежності людини. Див.: Мова; Акультурація. Пор.: Мова нерідна; Мова іноземна.

Мова світова — соціолінгвістичне поняття для визначення мови, яка має наступні ознаки: глобальність розповсюдження за межами етнічної території, визначення як робочої в ООН (чинники економічного, наукового, соціально-політичного, ідеологічного характеру), специфіка суспільних функцій. У даний час до М.с. належать англійська, французька, іспанська, російська, арабська, китайська. Див.: Мова. Пор.: Мова місцева; Мова побутова.

Мова чужа — див. Мова нерідна; Мова іноземна.

Мовець — див. Адресант.

Мовлення — 1. Один із модусів існування мови (поряд із мовою і комунікацією). 2. Процес говоріння, діяльність говоріння. М. протиставлене мові як системі об’єктивно існуючих і соціально закріплених знаків, які мають понятійний зміст і типове звучання. М. — втілення, реалізація мови, яка виявляє себе у процесах говоріння і тим самим виконує своє комунікативне призначення.
Див.: Говоріння; Мова.
Пор.: Комунікація; Спілкування.

Мовлення інформативне — мовленнєва поведінка учасника міжкультурної комунікації, скерована на передачу і отримання інформації.
Див.: Мовлення; Комунікація; Спілкування; Міжкультурна комунікація.
Пор.: Мовлення фатичне.

Мовлення фатичне (лат. for, fari — говорити, оспівувати) — мовленнєва поведінка учасника міжкультурної комунікації, скерована на підтримку розмови, інтеракції в цілому, на отримання розуміння і зворотного контакту зі співрозмовником.
Див.: Мовлення; Комунікація; Спілкування; Міжкультурна комунікація.
Пор.: Мовлення інформативне.

Моделі комунікації — схеми, в яких узагальнено представлений процес комунікації. Серед найвідоміших М.к. виділяють лінійну (наприклад, модель Р. Якобсона), інтерактивну і трансакційну.
Див.: Комунікація; Спілкування; Акт комунікативний.

Моделі мовленнєвої поведінки національні — схеми, зразки, стереотипи спілкування, яких за традицією неусвідомлено притримуються носії конкретної національної лінгвокультурної спільноти.
Див.: Стереотип спілкування культурно-специфічний.

Модель опису комунікативної поведінки національної лінгвокультурної спільноти — найзагальніше представлення специфіки комунікативної поведінки етносу. Російський мовознавець Й. Стернін пропонує враховувати такі аспекти моделі: 1) загальна характеристика національного характеру; 2) домінантні особливості спілкування; 3) вербальна комунікативна поведінка (норми мовленнєвого етикету, спілкування з незнайомими, спілкування у сім’ї, в гостях тощо); 4) невербальна комунікативна поведінка; 5) етнічний соціальний символізм (символіка одягу, кольорів, прикмети тощо).
Див.: Спілкування; Комунікація; Поведінка комунікативна; Етикет мовлення; Символізм соціальний.

Монокультура — наявність у межах суспільства однієї культури, яка обслуговує його потреби. Див.: Культура. Пор.: Мультикультура.

Монолінгв (гр. monos — один + лінгва) — людина, яка володіє і використовує в спілкуванні (зокрема міжкультурному) лише одну мову. Див.: Мова; Спілкування; Комунікація. Пор.: Полілінгв; Білінгв.

Монолінгвізм (гр. monos — один + лінгвізм) — володіння і використання в спілкуванні лише однієї мови. Див.: Мова; Спілкування; Комунікація. Пор.: Полілінгвізм; Білінгвізм.

Монолінгвокультура — послуговування членами національної лінгвокультурної спільноти виключно однією мовою і культурою.
Див.: Культура; Мова; Спільнота національна лінгвокультурна. Пор.: Полілінгвокультура.

Мотив мовленнєвий (комунікативний) — причина, поштовх, необхідність тощо, які змусили людину ввійти в комунікативний акт з іншою людиною (іншими людьми). Див.: Комунікація; Спілкування; Акт комунікативний.

Мультикультура (лат. multus — багато) — співіснування і взаємодія в межах одного суспільства різноманітних, рівноправних і рівноцінних культур; у межах цього суспільства наявне позитивне ставлення до усього різноманіття культур (і, як правило, мов). Див.: Культура. Пор.: Монокультура.

Мультикультуралізм — див. Багатокультурність.

Мультилінгвізм — див.: Багатомовність. Полілінгвізм.

Unless otherwise stated, the content of this page is licensed under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License