Л

Лакуна (лат. lacuna — заглибина, западина) — відсутність лексичних еквівалентів у одній із мов, які вивчаються чи зіставляються (рідній чи іноземній). Л. пов’язані в основному з позначенням національних, історико-культурних реалій, «культурних предметів».
Див.: Мова; Мова рідна; Мова чужа; «Предмет культурний»; Реалія культурна.

Лакуна екзоетнічна (міжмовна) — відсутність лексичної одиниці (слова) в одній із мов при наявності відповідної одиниці для позначення тієї ж реалії в іншій мові.
Див.: Лакуна; Мова; Мова рідна; Мова іноземна; Лексема; Слово.
Пор.: Лакуна ендоетнічна.

Лакуна ендоетнічна (внутрішньомовна) — відсутність лексеми (слова) в конкретній мові, що виявляється на тлі близьких за семантикою слів всередині лексичної парадигми.
Див.: Лакуна; Мова; Мова рідна; Мова іноземна; Лексема; Слово.
Пор.: Лакуна екзоетнічна; Лакуна етнографічна.

Лакуна етнографічна — відсутність у межах культури, рідної для одного з комунікантів, реалії, притаманної культурі іншого (інших) комуніканта (комунікантів).
Див.: Культура; Реалія культурна.
Пор.: Лакуна ендоетнічна.

Лакуна інтракультурна — виникнення у процесі комунікації нерозуміння значення повідомлення через відмінності в семантиці мовних одиниць у межах однієї мови на різних етапах її розвитку.
Див.: Лакуна.
Пор.: Лакуна ендоетнічна.

Лакуна комунікативна — неможливість наявними комунікативними засобами певної мови відтворити комунікативну особливість (чи особливості), які сформувались у межах певної національної лінгвокультурної спільноти.
Див.: Лакуна; Комунікація; Спілкування.
Пор.: Лакуна контрастивна.

Лакуна контрастивна — відсутність лексичних еквівалентів усередині однієї мови, яка обслуговує одну національну лінгвокультурну спільноту. Л.к. викликані зрушенням у межах однієї культури, її розчленуванням на субкультури.
Див.: Лакуна; Культура; Субкультура.
Пор.: Лакуна ендоетнічна.

Лексика безеквівалентна — слова (лексеми), у значенні котрих немає спільних семантичних компонентів (сем) зі словами (лексемами) рідної мови іншого учасника міжкультурної комунікації. Л.б. неможливо зіставити з будь-якими словами (лексемами) іншої мови; в певному сенсі ця лексика не підлягає перекладу.
Див.: Лексика; Лексика екзотична; Лакуна.
Пор.: Лексика еквівалентна.

Лексика еквівалентна (лат. aequus — рівний + valens, valentis — той, що має силу, значення) — слова (лексеми), значення котрих мають спільні семантичні компоненти (семи) зі словами (лексемами) рідної мови іншого учасника міжкультурної комунікації. Л.е. легко перекладається іншими мовами і при їх засвоєнні може спостерігатись семантичне перенесення.
Див.: Лексема; Лексика; Слова.
Пор.: Лексика екзотична; Лексика безеквівалентна.

Лексика екзотична — слова (лексеми), які позначають реалії, притаманні лише певній національній лінгвокультурній спільноті й відсутні в інших мовах і культурах. Це в основному безеквівалентна лексика. Див.: Лексема; Слова; Лексика безеквівалентна. Пор.: Лексика міжмовна.

Лексика запозичена — слова (лексеми), перенесені з однієї мови в іншу в результаті мовних контактів. Див.: Лексема; Слово; Контакти мовні. Пор.: Лексика питома.

Лексика міжмовна — слова і фразеологізми, спільні для двох або більшої кількості мов, які використовуються учасниками міжкультурної комунікації. Див.: Лексема; Слово; Лексика еквівалентна. Пор.: Інтернаціоналізми; Лексика екзотична.

Лексика питома — слова (лексеми), що утворились у певній ідіоетнічній мові в період її формування й історичного розвитку; слова (лексеми) не запозичені.
Див.: Слово; Лексема.
Пор.: Лексика запозичена.

Лексика фонова — слова (лексеми), які несуть у собі інформацію національно-культурного характеру, потребують лінгвокультурологічного коментаря, але можуть бути перекладені іншими мовами.
Див.: Лексика; Лексема; Слово.
Пор.: Лексика безеквівалентна; Лексика еквіваленти

Лексикографія лінгвокультурна (гр. lexicon — словник + grapho — пищу) — розділ лексикографії, у межах якого розглядаються теоретичні питання й випрацьовуються практичні рекомендації та прийоми створення лінгвокраїнознавчих словників. Див.: Культура; Лінгвокультурологія.

Лінгва франка (італ. Lingua franca — франкська мова) — 1. Те саме, що мова-посередник, тобто мова, котра в функціональному аспекті відіграє роль засобу спілкування між носіями різних етнічних мов і культур. 2. Назва європейців у країнах Левант (Середземномор’я), які послуговуються змішаною мовою, що склалася у середньовіччі для спілкування арабських і турецьких купців з європейцями.
Див.: Мова; Етнічна мова; Спілкування; Комунікація; Міжкультурна комунікація; Мова-посередник.

Лінгвістика комунікативна (фр. linguistique < лат. lingua — мова) — пов’язаний з міждисциплінарними проблемами розділ і одночасно новий напрям динамічно і антропоцентрично зорієнтованої науки про мову, предметом якої виступають процеси спілкування людей із використанням живої природної мови, а також з урахуванням усіх наявних складових комунікативного акту (фізичних, фізіологічних, соціальних, психологічних, ситуативних та ін.). Основні категорії Л.к. — дискурс (текст), мовленнєвий жанр і мовленнєвий акт.

Див.: Спілкування; Комунікація; Акт комунікативний; Дискурс; Текст; Мовленнєвий жанр; Мовленнєвий акт.

Лінгвокультурознавство — методична дисципліна, в межах якої реалізується практика відбору й презентації в навчальному процесі даних про національно-культурну специфіку мовленнєвого спілкування мовної особистості й національної лінгвокультурної спільноти з метою забезпечення комунікативної компетенції тих, хто вивчає іноземну мову. Проблематика Л. включає: 1) лінгвістичний аспект (аналіз мови з метою виявлення національно-культурної семантики); 2) методичний аспект (прийоми введення, закріплення й активізації одиниць мови, аналіз текстів тощо). Основні об’єкти Л.: безеквівалентна лексика, невербальні засоби спілкування, фонові знання, мовна афористика і фразеологія, які вивчаються з точки зору віддзеркалення в них культури, національно-психологічних особливостей тощо певної національної лінгвокультурної спільноти. Див.: Мова; Мова іноземна. Пор.: Лінгвокультурологія.

Лінгвокультурема — комплексне поняття, яке застосовується у випадках аналізу міжрівневих лінгвокультурних особливостей одиниць і категорій певної ідіоетнічної мови. Л. акумулює в собі як власне мовні уявлення, так і тісно з ними пов’язане позамовне культурне середовище. Л. може бути виражена словом, словосполученням, текстом. Л. — носій конотативного смислу, який повною мірою реалізується лише у випадках повного володіння мовою та культурою певного етносу. Див.: Лінгвокультурологія; Лінгвокраїнознавство.

Лінгвокультурологія — наукова дисципліна, яка вивчає взаємозв’язок і взаємодію культури і мови у їх функціонуванні й узагальнює цей процес як цілісну структуру одиниць у єдності їх мовного й культурного змісту за допомогою системних методів з орієнтацією на сучасні пріоритети та культурні установки (систему норм і суспільних цінностей).
Див.: Мова; Культура; Лінгвокраїнознавство.

Лінгвокультурологія діахронна (гр. dia — через + chronos — час) — розділ лінгвокультурології, у межах якого вивчаються зміни лінгвокультурного стану етносу (національної лінгвокультурної спільноти) в конкретний період часу.
Див.: Культура; Лінгвокультурологія; Етнос; Національна лінгвокультурна спільнота.
Пор.: Лінгвокультурологія порівняльна; Лінгвокультурологія зіставна.

Лінгвокультурологія зіставна — розділ лінгвокультурології, у межах якого вивчаються особливості менталітету певного етносу (національної лінгвокультурної спільноти) з позицій носіїв його мови і культури в зіставленні з носіями інших мов і культур.
Див.: Культура; Лінгвокультурологія: Етнос; Національна лінгвокультурна спільнота.
Пор.: Лінгвокультурологія порівняльна; Лінгвокультурологія діахронна.

Лінгвокультурологія порівняльна — розділ лінгвокультурології, у межах якого вивчаються лінгвокультурні прояви різних етносів (національних лінгвокультурних спільнот).
Див.: Культура; Лінгвокультурологія: Етнос; Національна лінгвокультурна спільнота.
Пор.: Лінгвокультурологія зіставна; Лінгвокультурологія діахронна.

Лінгвоментальність — 1. Вияв у категоріях етнічної (національної) мови національної ментальності. 2. Сприйняття певною національною лінгвокультурною спільнотою світу, який її оточує, крізь категорії рідної мови.
Див.: Мова етнічна; Мова рідна; Ментальність національна.
Пор.: Картина світу мовна.

Лінгвоцентризм — абсолютизування представниками конкретної національної лінгвокультурної спільноти та/або лінгвістами національно-культурних особливостей мови, у тому числі її діалектних особливостей. Л. — пряме віддзеркалення і породження соціальної диференціації й етнічного розмежування всередині певної національної лінгвокультурної спільноти. Див.: Мова; Культура; Спільнота національна лінгвокультурна.

Логоепістема (гр. logos — слово, вислів + epistemos — пізнання) — у концепції російських лінгвокультурологів Є. Верещагіна й В. Костомарова — знання, яке презентує в собі слово своєю внутрішньою формою, індивідуальною історією, зв’язками з культурою. Див.: Мова; Код мови; Слово; Культура.

Локус лінгвокультурний (лат. locus — місце) — простір, територія, місце розповсюдження конкретної мови і культури, яка пов’язана з цією мовою. Див.: Мова; Культура.

Локуція — див. Акт локутивний.

Людина (лінгво) мультикультурна (лат. multum — багато) — мовна особистість, яка достатньою мірою оволоділа кількома мовами і культурами й легко пристосувалась до різних полі(лінгво)культурних ситуацій. Див.: Особистість мовна; Ситуація полі(лінгво)культурна. Пор.: Особистість маргінальна.

Unless otherwise stated, the content of this page is licensed under Creative Commons Attribution-ShareAlike 3.0 License